Приймаючи працівника на роботу з відповідним записом у його трудовій книжці, власник чи його представник вступає з ним у трудові відносини, визначені Кодексом законів про працю України (КЗпП). Основним документом у цих відносинах є трудовий договір або контракт.

Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації, уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник, уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати необхідні для виконання роботи умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; таким, що укладається на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Укладання трудового договору оформляється наказом або розпорядженням роботодавця про зарахування працівника на роботу.

Трудовий договір укладається тільки у письмовій формі, якщо: це передбачено законодавством (наприклад, контрактна форма); на цьому наполягає працівник; працівник неповнолітній; а також в особливих географічних, геологічних умовах праці і умовах підвищеного ризику для здоров’я. В інших випадках укладення трудового договору в письмовій формі необов’язкове, можлива й усна форма. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження про прийняття на роботу не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. При прийнятті на роботу до працівника обов’язково доводяться його функціональні обов’язки в письмовому вигляді. У цьому, перш за все, зацікавлений роботодавець. При відсутності доведених письмово функціональних обов’язків працівник не несе ніякої відповідальності за будь-яке порушення трудової дисципліни.

При укладанні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки працівника у виконанні роботи. Випробування не встановлюється для неповнолітніх; молодих спеціалістів; звільнених у запас із військової або альтернативної служби; інвалідів, направлених на роботу згідно з рекомендаціями медико-соціальної експертизи, та інших категорій, зазначених у ст. 26 КЗпП. Також, використовуючи аналогію права, можна зробити висновок, що випробування неможливе для вагітних; жінок, які мають дітей віком до 3 років; для одиноких матерів з дитиною віком до 14 років або які мають дитину-інваліда. Термін випробування не може перевищувати 3, а в окремих випадках – 6 міс. Для робочих спеціальностей він не повинен перевищувати 1 міс. Якщо працівник протягом терміну випробування був відсутній на роботі з поважної причини, наприклад, через хворобу, на час такої відсутності термін випробування продовжується.

Упродовж усього терміну випробування підприємство, установа, організація має право звільнити працівника, якщо встановлено його невідповідність роботі, на яку його прийнято. У цьому випадку видається наказ (розпорядження) про звільнення як на працівника, який не витримав терміну випробування. Працівник має право оскаржити таке звільнення в суді у порядку, встановленому для трудових спорів. На практиці дуже складно довести в суді невідповідність працівника встановленим вимогам, тим більше, якщо він має документ, що підтверджує його освіту, кваліфікацію, не припускався явних помилок та браку в роботі, не викликав скарг з боку клієнтів тощо. Коли термін випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і подальше розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах.

Особливою формою трудового договору є контракт. Згідно з постановою КМУ «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору» від 19.03.1994 р. № 170, контракт завжди укладається на певний строк у письмовій формі. Але укладається він не у всіх випадках, а лише у випадках, передбачених конкретними законодавчими актами. Так, Господарський кодекс України передбачає необхідність укладання контракту з керівниками державних та комунальних підприємств. Тобто у сфері охорони здоров’я контракти можуть укладатися в основному лише з керівниками суб’єктів господарювання, наприклад, у вигляді аптечних закладів державної та комунальної форм власності. Отже, контракт укладається тільки у тих випадках і тільки з тими категоріями працівників, які визначені законодавством.

Іноді до різновиду трудових договорів помилково відносять цивільно-правові договори на виконання робіт, особливо якщо вони називаються трудовими угодами. Загальне визначення цивільно-правового договору (або трудової угоди) міститься у ст. 626 ЦК, а саме: договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Натомість трудовим договором, відповідно до ст. 21 КЗпП, є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін. Особливістю трудового договору є те, що згідно з ним оплата за виконану роботу у формі заробітної плати має здійснюватися регулярно, у встановлені для її виплати строки. Крім того, за трудовим договором працівник має виконувати вимоги внутрішнього трудового розпорядку, встановлені адміністрацією підприємства, установи, організації, де він працює, дотримуватися трудової дисципліни. Натомість за цивільно-правовим договором замовника, як правило, цікавить лише результат, а не процес виконання договору. Виконавець не зобов’язаний підкорятися правилам внутрішнього трудового розпорядку і трудовій дисципліні. Виконуючи договір, він керується умовами лише самого договору і дотримується лише технологічної дисципліни, самостійно організуючі свій виробничий процес.

Як правило, цивільно-правовий договір (трудова угода) укладається з виконавцем, якщо в організації відсутні штатні працівники, які б могли виконати відповідну роботу. Виконавцю в трудовій книжці жодних позначок не робиться.

Підсумовуючи, слід наголосити, що переважно більшість громадян влаштовуються на роботу шляхом укладення трудового договору, як наймані працівники, на підприємства, незалежно від їх форм власності. Саме право на працю є основним конституційним правом громадян України. Воно проголошене ст. 43 Конституції України, визначається за кожною людиною і становить собою можливість заробляти на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку погоджується. Для реального здійснення цього права держава створює певні умови, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми створення робочих місць, професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки працівників відповідно до суспільних потреб.

С.В. Ткачук,

головний спеціаліст

відділення НСПП в Запорізькій області

Потенціал Інформ